1

¹ Багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків,

² а в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив за Наслідника всього, що Ним і віки Він створив.

³ Він був сяєвом слави та образом істоти Його, тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величности на висоті.

⁴ Він остільки був ліпший понад Анголів, оскільки славніше за них успадкував Ім'я.

⁵ Кому бо коли з Анголів Він промовив:

Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив! І знову: Я буду Йому за Отця, а Він Мені буде за Сина!

⁶ І коли знов Він уводить на світ Перворідного, то говорить:

І нехай Йому вклоняться всі Анголи Божі.

⁷ А про Анголів Він говорить:

Ти чиниш духів Анголами Своїми, а палючий огонь Своїми слугами.

⁸ А про Сина:

Престол Твій, о Боже, навік віку; берло Твого царювання берло праведности.

⁹

Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх.

¹⁰ І:

Ти, Господи, землю колись заклав, а небо то чин Твоїх рук.

¹¹

Загинуть вони, а Ти будеш стояти, всі вони, як той одяг, постаріють.

¹²

Як одежу, їх зміниш, і минуться вони, а Ти завжди Той Самий, і роки Твої не закінчаться!

¹³ Кому з Анголів Він промовив коли:

Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!

¹⁴ Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?

2

¹ Через це подобає нам більше вважати на почуте, щоб ми не відпали коли.

² Коли бо те слово, що сказали його Анголи, було певне, а всякий переступ та непослух прийняли справедливу заплату,

³ то як ми втечемо, коли ми не дбали про таке велике спасіння? Воно проповідувалося спочатку від Господа, ствердилося нам через тих, хто почув,

⁴ коли Бог був засвідчив ознаками й чудами, і різними силами та обдаруванням Духом Святим із волі Своєї.

⁵ Бо Він не піддав Анголам світ майбутній, що про нього говоримо.

⁶ Але хтось десь засвідчив був, кажучи:

Що є чоловік, що Ти пам'ятаєш про нього, і син людський, якого відвідуєш?

⁷

Ти його вчинив мало меншим від Анголів, і честю й величністю Ти вінчаєш його, і поставив його над ділами рук Своїх,

⁸

усе піддав Ти під ноги йому! А коли Він піддав йому все, то не залишив нічого йому непідданого. А тепер ще не бачимо, щоб піддане було йому все.

⁹ Але бачимо Ісуса, мало чим уменшеним від Анголів, що за перетерплення смерти Він увінчаний честю й величністю, щоб за благодаттю Божою смерть скуштувати за всіх.

¹⁰ Бо належало, щоб Той, що все ради Нього й усе від Нього, Хто до слави привів багато синів, Провідника їхнього спасіння вчинив досконалим через страждання.

¹¹ Бо Хто освячує, і ті, хто освячується усі від Одного. З цієї причини не соромиться Він звати братами їх, кажучи:

¹²

Сповіщу про Ім'я Твоє браттям Своїм, буду хвалити Тебе серед Церкви!

¹³ І ще:

На Нього я буду надіятися! І ще: Ото Я та діти, яких Бог Мені дав.

¹⁴ А що діти стали спільниками тіла та крови, то й Він став учасником їхнім, щоб смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола,

¹⁵ та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі.

¹⁶ Бо приймає Він не Анголів, але Авраамове насіння.

¹⁷ Тому мусів бути Він у всьому подібний братам, щоб стати милостивим та вірним Первосвящеником у Божих справах, для вблагання за гріхи людей.

¹⁸ Бо в чому був Сам постраждав, випробовуваний, у тому Він може й випробовуваним помогти.

3

¹ Отож, святі брати, учасники небесного покликання, уважайте на Апостола й Первосвященика нашого ісповідання, Ісуса,

² що вірний Тому, Хто настановив Його, як був і Мойсей у всім домі Його,

³ бо гідний Він вищої слави понад Мойсея, поскільки будівничий має більшу честь, аніж дім.

⁴ Усякий бо дім хтось будує, а Той, хто все збудував, то Бог.

⁵ І Мойсей вірний був у всім домі Його, як слуга, на свідоцтво того, що сказати повинно було.

⁶ Христос же, як Син, у Його домі. А дім Його ми, коли тільки відвагу й похвалу надії додержимо певними аж до кінця.

⁷ Тому то, як каже Дух Святий:

Сьогодні, як голос Його ви почуєте,

⁸

не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань, за дня випробовування на пустині,

⁹

де Мене випробовували отці ваші, Мене випробовували, і бачили працю Мою сорок років.

¹⁰

Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: Постійно вони блудять серцем, вони не пізнали доріг Моїх,

¹¹

тому Я присягнув був у гніві Своїм, що вони до Мого відпочинку не ввійдуть!

¹² Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого!

¹³ Але кожного дня заохочуйте один одного, доки зветься Сьогодні, щоб запеклим не став котрий з вас через підступ гріха.

¹⁴ Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця,

¹⁵ аж поки говориться:

Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань!

¹⁶ Котрі бо, почувши, розгнівали Бога? Чи не всі, хто з Єгипту вийшов з Мойсеєм?

¹⁷ На кого ж Він гнівався був сорок років? Хіба не на тих, хто згрішив, що їхні кості в пустині полягли?

¹⁸ Проти кого Він був присягався, що не ввійдуть вони до Його відпочинку, як не проти неслухняних?

¹⁹ І ми бачимо, що вони не змогли ввійти за невірство.

4

¹ Отже, біймося, коли зостається обітниця входу до Його відпочинку, щоб не виявилось, що хтось із вас опізнився.

² Бо Євангелія була звіщена нам, як і тим. Але не принесло пожитку їм слово почуте, бо воно не злучилося з вірою слухачів.

³ Бо до Його відпочинку входимо ми, що ввірували, як Він провістив:

Я присяг був у гніві Своїм, що до місця Мого відпочинку не ввійдуть вони, хоч діла Його були вчинені від закладин світу.

⁴ Бо колись про день сьомий сказав Він отак: І Бог відпочив сьомого дня від усієї праці Своєї.

⁵ А ще тут: До Мого відпочинку не ввійдуть вони!

⁶ Коли ж залишається ото, що деякі ввійдуть до нього, а ті, кому Євангелія була перше звіщена, не ввійшли за непослух,

⁷ то ще призначає Він деякий день, сьогодні, бо через Давида говорить по такім довгім часі, як вище вже сказано:

Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець!

⁸ Бо коли б Ісус Навин дав їм відпочинок, то про інший день не казав би по цьому.

⁹ Отож, людові Божому залишається суботство, спочинок.

¹⁰ Хто бо ввійшов був у Його відпочинок, то й той відпочив від учинків своїх, як і Бог від Своїх.

¹¹ Отож, попильнуймо ввійти до того відпочинку, щоб ніхто не потрапив у непослух за прикладом тим.

¹² Бо Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця.

¹³ І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!

¹⁴ Отож, мавши великого Первосвященика, що небо перейшов, Ісуса, Сина Божого, тримаймося ісповідання нашого!

¹⁵ Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха.

¹⁶ Отож, приступаймо з відвагою до престолу благодаті, щоб прийняти милість та для своєчасної допомоги знайти благодать.

5

¹ Кожен бо первосвященик, що з-між людей вибирається, настановляється для людей на служіння Богові, щоб приносити дари та жертви за гріхи,

² і щоб міг співчувати недосвідченим та заблудженим, бо й сам він перейнятий слабістю.

³ І тому він повинен як за людей, так само й за себе самого приносити жертви за гріхи.

⁴ А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон.

⁵ Так і Христос, не Сам Він прославив Себе, щоб Первосвящеником стати, а Той, що до Нього сказав:

Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив.

⁶ Як і на іншому місці говорить:

Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим.

⁷ Він за днів тіла Свого з голосінням великим та слізьми приніс був благання й молитви до Того, хто від смерти Його міг спасти, і був вислуханий за побожність Свою.

⁸ І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був.

⁹ А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння,

¹⁰ і від Бога був названий Первосвящеником за чином Мелхиседековим.

¹¹ Про це нам би треба багато казати, та висловити важко його, бо нездібні ви стали, щоб слухати.

¹² Ви бо за віком повинні б бути вчителями, але ви потребуєте ще, щоб хтось вас навчав перших початків Божого Слова. І ви стали такими, яким потрібне молоко, а не страва тверда.

¹³ Бо хто молока вживає, той недосвідчений у слові правди, бо він немовля.

¹⁴ А страва тверда для дорослих, що мають чуття, привчені звичкою розрізняти добро й зло.

6

¹ Тому полишімо початки науки Христа, та й звернімося до досконалости, і не кладімо знову засади покаяння від мертвих учинків та про віру в Бога,

² науки про хрищення, про покладання рук, про воскресіння мертвих та вічний суд.

³ Зробимо й це, коли Бог дозволить.

⁴ Не можна бо тих, що раз просвітились були, і скуштували небесного дару, і стали причасниками Духа Святого,

⁵ і скуштували доброго Божого Слова та сили майбутнього віку,

⁶ та й відпали, знов відновляти покаянням, коли вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають.

⁷ Бо земля, що п'є дощ, який падає часто на неї, і родить рослини, добрі для тих, хто їх і вирощує, вона благословення від Бога приймає.

⁸ Але та, що приносить терня й будяччя, непотрібна вона та близька до прокляття, а кінець її спалення.

⁹ Та ми сподіваємось, любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так.

¹⁰ Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та служите.

¹¹ Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на певність надії аж до кінця,

¹² щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто обітниці вспадковує вірою та терпеливістю.

¹³ Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою,

¹⁴ говорячи: Поблагословити Я конче тебе поблагословлю, та розмножити розмножу тебе!

¹⁵ І, терплячи довго отак, Авраам одержав обітницю.

¹⁶ Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження кінчає всяку їхню суперечку.

¹⁷ Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви,

¹⁸ щоб у двох тих незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами,

¹⁹ що вони для душі як котвиця, міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону,

²⁰ куди, як предтеча, за нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином Мелхиседековим.

7

¹ Бо цей Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, що був стрів Авраама, як той вертався по поразці царів, і його поблагословив.

² Авраам відділив йому й десятину від усього, найперше бо він визначає цар правди, а потім цар Салиму, цебто цар миру.

³ Він без батька, без матері, без родоводу, не мав ані початку днів, ані кінця життя, уподобився Божому Сину, пробуває священиком завжди.

⁴ Побачте ж, який він великий, що йому й десятину з добичі найліпшої дав патріярх Авраам!

⁵ Ті з синів Левієвих, що священство приймають, мають заповідь брати за Законом десятину з народу, цебто з братів своїх, хоч і вийшли вони з Авраамових стегон.

⁶ Але цей, що не походить з їхнього роду, десятину одержав від Авраама, і поблагословив того, хто обітницю мав.

⁷ І без усякої суперечки більший меншого благословляє.

⁸ І тут люди смертельні беруть десятину, а там той, про якого засвідчується, що живе.

⁹ І, щоб сказати отак, через Авраама і Левій, що бере десятини, дав сам десятини.

¹⁰ Бо ще в батькових стегнах він був, коли стрів його Мелхиседек.

¹¹ Отож, коли б досконалість була через священство левитське, бо люди Закона одержали з ним, то яка ще потреба була, щоб Інший Священик повстав за чином Мелхиседековим, а не зватися за чином Аароновим?

¹² Коли бо священство зміняється, то з потреби буває переміна й Закону.

¹³ Бо Той, що про Нього говориться це, належав до іншого племени, з якого ніхто не ставав був до жертівника.

¹⁴ Бож відомо, що Господь наш походить від Юди, а про це плем'я, про священство його, нічого Мойсей не сказав.

¹⁵ І ще більше відомо, коли повстає на подобу Мелхиседека Інший Священик,

¹⁶ що був не за законом тілесної заповіді, але з сили незнищального життя.

¹⁷ Бо свідчить:

Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим.

¹⁸ Попередня бо заповідь відкладається через неміч її та некорисність.

¹⁹ Бо не вдосконалив нічого Закон. Запроваджена ж краща надія, що нею ми наближуємось до Бога.

²⁰ І поскільки воно не без клятви,

²¹ вони бо без клятви були священиками, Цей же з клятвою через Того, Хто говорить до Нього: Клявся Господь і не буде Він каятися:

Ти Священик навіки за чином Мелхиседековим,

²² то постільки Ісус став запорукою кращого Заповіту!

²³ І багато було їх священиків, бо смерть боронила лишатися їм,

²⁴ але Цей, що навіки лишається, безперестанне Священство Він має.

²⁵ Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись.

²⁶ Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса,

²⁷ що потреби не має щодня, як ті первосвященики, перше приносити жертви за власні гріхи, а потому за людські гріхи, бо Він це раз назавжди вчинив, принісши Самого Себе.

²⁸ Закон бо людей ставить первосвящениками, що немочі мають, але слово клятви, що воно за Законом, ставить Сина, Який досконалий навіки!

8

¹ Головна ж річ у тому, про що я говорю: маємо Первосвященика, що засів на небесах, по правиці престолу величности,

² що Він Священнослужитель святині й правдивої скинії, що її збудував був Господь, а не людина.

³ Усякий бо первосвященик настановляється, щоб приносити дари та жертви, а тому було треба, щоб і Цей щось мав, що принести.

⁴ Бо коли б на землі перебував, то не був би Він священиком, бо тут пробувають священики, що дари приносять за Законом.

⁵ Вони служать образові й тіні небесного, як Мойсеєві сказано, коли мав докінчити скинію: Дивись бо, сказав, зроби все за зразком, що тобі на горі був показаний!

⁶ А тепер одержав Він краще служіння, поскільки Він посередник і кращого заповіту, який на кращих обітницях був узаконений.

⁷ Бо коли б отой перший був бездоганний, не шукалося б місця для другого.

⁸ Бо їм докоряючи, каже:

Ото дні надходять, говорить Господь, коли з домом Ізраїля й з Юдиним домом Я складу Заповіта Нового,

⁹

не за заповітом, що його Я склав був з отцями їхніми дня, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі єгипетської. А що вони не залишилися в Моїм заповіті, то й Я їх покинув, говорить Господь!

¹⁰

Оце Заповіт, що його Я складу по тих днях із домом Ізраїлевим, говорить Господь: Покладу Я Закони Свої в їхні думки, і на їхніх серцях напишу їх, і буду їм Богом, вони ж будуть народом Моїм!

¹¹

І кожен не буде навчати свого ближнього, і кожен брата свого, промовляючи: Пізнай Господа! Усі бо вони будуть знати Мене від малого та аж до великого з них!

¹²

Буду бо Я милостивий до їхніх неправд, і їхніх гріхів не згадаю Я більш!

¹³ Коли ж каже Новий Заповіт, то тим назвав перший старим. А що порохнявіє й старіє, те близьке до зотління.

9

¹ Мав же і перший заповіт постанови богослужби та світську святиню.

² Була бо уряджена перша скинія, яка зветься святиня, а в ній був свічник, і стіл, і жертвенні хліби.

³ А за другою заслоною скинія, що зветься Святеє Святих.

⁴ Мала вона золоту кадильницю й ковчега заповіту, усюди обкутого золотом, а в нім золота посудина з манною, і розцвіле жезло Ааронове та таблиці заповіту.

⁵ А над ним херувими слави, що затінювали престола благодаті, про що говорити докладно тепер не потрібно.

⁶ При такому ж урядженні до першої скинії входили завжди священики, правлячи служби Богові,

⁷ а до другої раз на рік сам первосвященик, не без крови, яку він приносить за себе й за людські провини.

⁸ Святий Дух виявляє оцим, що ще не відкрита дорога в святиню, коли ще стоїть перша скинія.

⁹ Вона образ для часу теперішнього, за якого приносяться дари та жертви, що того не можуть вдосконалити, щодо сумління того, хто служить,

¹⁰ що тільки в потравах та в напоях, та в різних обмиваннях, в уставах тілесних, установлено їх аж до часу направи.

¹¹ Але Христос, Первосвященик майбутнього доброго, прийшов із більшою й досконалішою скинією, нерукотворною, цебто не цього втворення,

¹² і не з кров'ю козлів та телят, але з власною кров'ю увійшов до святині один раз, та й набув вічне відкуплення.

¹³ Бо коли кров козлів та телят та попіл із ялівок, як покропить нечистих, освячує їх на очищення тіла,

¹⁴ скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!

¹⁵ Тому Він Посередник Нового Заповіту, щоб через смерть, що була для відкуплення від переступів, учинених за першого заповіту, покликані прийняли обітницю вічного спадку.

¹⁶ Бо де заповіт, там має відбутися смерть заповітника,

¹⁷ заповіт бо важливий по мертвих, бо нічого не варт він, як живе заповітник.

¹⁸ Тому й перший заповіт освячений був не без крови:

¹⁹ Коли бо Мойсей сповістив був усі заповіді за Законом усьому народові, він узяв кров козлів та телят із водою й червоною вовною та з ісопом, та й покропив і саму оту книгу, і людей,

²⁰ проказуючи: Це кров заповіту, що його наказав для вас Бог!

²¹ Так само і скинію, і ввесь посуд служебний покропив він кров'ю.

²² І майже все за Законом кров'ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення.

²³ Отож, треба було, щоб образи небесного очищалися цими, а небесне саме кращими від оцих жертвами.

²⁴ Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з'явитись тепер перед Божим лицем за нас,

²⁵ і не тому, щоб часто приносити в жертву Себе, як первосвященик увіходить у святиню кожнорічно із кров'ю чужою,

²⁶ бо інакше Він мусів би часто страждати ще від закладин світу, а тепер Він з'явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх.

²⁷ І як людям призначено вмерти один раз, потім же суд,

²⁸ так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасіння.

10

¹ Бо Закон, мавши тільки тінь майбутнього добра, а не самий образ речей, тими самими жертвами, що завжди щороку приносяться, не може ніколи вдосконалити тих, хто приступає.

² Інакше вони перестали б приноситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жадної свідомости гріхів.

³ Але в них спомин про гріхи буває щороку,

⁴ бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!

⁵ Тому то, входячи в світ, Він говорить:

Жертви й приношення Ти не схотів, але тіло Мені приготував.

⁶

Цілопалення й жертви покутної Ти не жадав.

⁷ Тоді Я сказав:

Ось іду, в звої книжки про Мене написано, щоб волю чинити Твою, Боже!

⁸ Він вище сказав, що жертви й приносу, та цілопалення й жертви покутної, які за Законом приносяться, Ти не жадав і Собі не вподобав.

⁹ Потому сказав: Ось іду, щоб волю Твою чинити, Боже. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.

¹⁰ У цій волі ми освячені жертвоприношенням тіла Ісуса Христа один раз.

¹¹ І кожен священик щоденно стоїть, служачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніколи не можуть зняти гріхів.

¹² А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і назавжди по Божій правиці засів,

¹³ далі чекаючи, аж вороги Його будуть покладені за підніжка Його ніг.

¹⁴ Бо жертвоприношенням одним вдосконалив Він тих, хто освячується.

¹⁵ Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:

¹⁶

Оце заповіт, що його по цих днях встановляю Я з ними, говорить Господь, Закони Твої Я дам в їхні серця, і в їхніх думках напишу їх.

¹⁷

А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю!

¹⁸ А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприношення за гріхи.

¹⁹ Отож, браття, ми маємо відвагу входити до святині кров'ю Ісусовою,

²⁰ новою й живою дорогою, яку нам обновив Він через завісу, цебто через тіло Своє,

²¹ маємо й Великого Священика над домом Божим,

²² то приступімо з щирим серцем, у повноті віри, окропивши серця від сумління лукавого та обмивши тіла чистою водою!

²³ Тримаймо непохитне визнання надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

²⁴ І уважаймо один за одним для заохоти до любови й до добрих учинків.

²⁵ Не кидаймо збору свого, як то звичай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

²⁶ Бо як ми грішимо самовільно, одержавши пізнання правди, то вже за гріхи не знаходиться жертви,

²⁷ а страшливе якесь сподівання суду та гнів палючий, що має пожерти противників.

²⁸ Хто відкидає Закона Мойсея, такий немилосердно вмирає при двох чи трьох свідках,

²⁹ скільки ж більшої муки, додумуєтеся? заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

³⁰ Бо знаємо Того, Хто сказав:

Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. І ще: Господь буде судити народа Свого!

³¹ Страшна річ упасти в руки Бога Живого!

³² Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу страждань.

³³ Ви були то видовищем зневаги й знущання, то були учасниками тих, що жили так.

³⁴ Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуще та краще.

³⁵ Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагороду вона.

³⁶ Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

³⁷

Бо ще мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, прийде й баритись не буде!

³⁸

А праведний житиме вірою. І: Коли захитається він, то душа Моя його не вподобає.

³⁹ Ми ж не з тих, хто хитається на загибіль, але віруємо на спасіння душі.

11

¹ А віра то підстава сподіваного, доказ небаченого.

² Бо нею засвідчені старші були.

³ Вірою ми розуміємо, що віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме.

⁴ Вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн; нею засвідчений був, що він праведний, як Бог свідчив про дари його; нею, і вмерши, він ще промовляє.

⁵ Вірою Енох був перенесений на небо, щоб не бачити смерти; і його не знайшли, бо Бог переніс його. Бо раніш, як його перенесено, він був засвідчений, що Богові він догодив.

⁶ Догодити ж без віри не можна. І той, хто до Бога приходить, мусить вірувати, що Він є, а тим, хто шукає Його, Він дає нагороду.

⁷ Вірою Ной, як дістав був об'явлення про те, чого ще не бачив, побоявшись, зробив ковчега, щоб дім свій спасти; нею світ засудив він, і став спадкоємцем праведности, що з віри вона.

⁸ Вірою Авраам, покликаний на місце, яке мав прийняти в спадщину, послухався та й пішов, не відаючи, куди йде.

⁹ Вірою він перебував на Землі Обіцяній, як на чужій, і проживав у наметах з Ісаком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітниці,

¹⁰ бо чекав він міста, що має підвалини, що Бог його будівничий та творець.

¹¹ Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав.

¹² Тому й від одного, та ще змертвілого, народилось так багато, як зорі небесні й пісок незчисленний край моря.

¹³ Усі вони повмирали за вірою, не одержавши обітниць, але здалека бачили їх, і повітали, і вірували в них, та визнавали, що вони на землі чужаниці й приходьки.

¹⁴ Бо ті, що говорять таке, виявляють, що шукають батьківщини.

¹⁵ І коли б вони пам'ятали ту, що вийшли з неї, то мали б були час повернутись.

¹⁶ Та бажають вони тепер кращої, цебто небесної, тому й Бог не соромиться їх, щоб звати Себе їхнім Богом, бо Він приготував їм місто.

¹⁷ Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши обітницю, приніс однородженого,

¹⁸ що йому було сказано: В Ісакові буде насіння тобі.

¹⁹ Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз.

²⁰ Вірою в майбутнє поблагословив Ісак Якова та Ісава.

²¹ Вірою Яків, умираючи, поблагословив кожного сина Йосипового, і схилився на верх свого жезла.

²² Вірою Йосип, умираючи, згадав про вихід синів Ізраїлевих та про кості свої заповів.

²³ Вірою Мойсей, як родився, переховувався батьками своїми три місяці, бо вони бачили, що гарне дитя, і не злякались наказу царевого.

²⁴ Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової.

²⁵ Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху.

²⁶ Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду.

²⁷ Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого, бо він був непохитний, як той, хто Невидимого бачить.

²⁸ Вірою справив він Пасху й покроплення крови, щоб їх не торкнувся той, хто погубив первороджених.

²⁹ Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходолом, на що спокусившись єгиптяни, потопились.

³⁰ Вірою впали єрихонські мури по семиденнім обходженні їх.

³¹ Вірою блудниця Рахав не згинула з невірними, коли з миром прийняла вивідувачів.

³² І що ще скажу? Бо не стане часу мені, щоб оповідати про Гедеона, Варака, Самсона, Ефтая, Давида й Самуїла та про пророків,

³³ що вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували,

³⁴ силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні, обертали в розтіч полки чужоземців;

³⁵ жінки діставали померлих своїх із воскресіння; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння;

³⁶ а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в'язниці.

³⁷ Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі.

³⁸ Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних.

³⁹ І всі вони, одержавши засвідчення вірою, обітниці не прийняли,

⁴⁰ бо Бог передбачив щось краще про нас, щоб вони не без нас досконалість одержали.

12

¹ Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжім з терпеливістю до боротьби, яка перед нами,

² дивлячись на Ісуса, на Начальника й Виконавця віри, що замість радости, яка була перед Ним, перетерпів хреста, не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого.

³ Тож подумайте про Того, хто перетерпів такий перекір проти Себе від грішних, щоб ви не знемоглись, і не впали на душах своїх.

⁴ Ви ще не змагались до крови, борючись проти гріха,

⁵ і забули нагад, що говорить до вас, як синів:

Мій сину, не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі.

⁶

Бо Господь, кого любить, того Він карає, і б'є кожного сина, якого приймає!

⁷ Коли терпите кару, то робить Бог вам, як синам. Хіба є такий син, що батько його не карає?

⁸ А коли ви без кари, що спільна для всіх, то ви діти з перелюбу, а не сини.

⁹ А до того, ми мали батьків, що карали наше тіло, і боялися їх, то чи ж не далеко більше повинні коритися ми Отцеві духів, щоб жити?

¹⁰ Ті нас за короткого часу карали, як їм до вподоби було, Цей же на користь, щоб ми стали учасниками Його святости.

¹¹ Усяка кара в теперішній час не здається потіхою, але смутком, та згодом для навчених нею приносить мирний плід праведности!

¹² Тому то опущені руки й коліна знеможені випростуйте,

¹³ і чиніть прості стежки ногам вашим, щоб кульгаве не збочило, але краще виправилось.

¹⁴ Пильнуйте про мир зо всіма, і про святість, без якої ніхто не побачить Господа.

¹⁵ Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим.

¹⁶ Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє перворідство віддав за поживу саму.

¹⁷ Бо знаєте ви, що й після, як схотів він успадкувати благословення, відкинутий був, не знайшов бо був можливости до покаяння, хоч його із слізьми шукав.

¹⁸ Бо ви не приступили до гори дотикальної та до палючого огню, і до хмари, і до темряви, та до бурі,

¹⁹ і до сурмового звуку, і до голосу слів, що його ті, хто чув, просили, щоб більше не мовилось слово до них.

²⁰ Не могли бо вони того витримати, що наказано: Коли й звірина до гори доторкнеться, то буде камінням побита.

²¹ І таке страшне те видіння було, що Мойсей проказав: Я боюся й тремчу!...

²² Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму небесного, і до десятків тисяч Анголів,

²³ і до Церкви первороджених, на небі написаних, і до Судді всіх до Бога, і до духів удосконалених праведників,

²⁴ і до Посередника Нового Заповіту до Ісуса, і до покроплення крови, що краще промовляє, як Авелева.

²⁵ Глядіть, не відвертайтеся від того, хто промовляє. Бо як не повтікали вони, що зреклися того, хто звіщав на землі, то тим більше ми, якщо зрікаємся Того, Хто з неба звіщає,

²⁶ що голос Його захитав тоді землю, а тепер обіцяв та каже: Ще раз захитаю не тільки землею, але й небом.

²⁷ А ще раз визначає заміну захитаного, як створеного, щоб зосталися ті, хто непохитний.

²⁸ Отож ми, що приймаємо царство непохитне, нехай маємо благодать, що нею приємно служитимемо Богові з побожністю й зо страхом.

²⁹ Бо наш Бог то палючий огонь!

13

¹ Братолюбство нехай пробуває між вами!

² Не забувайте любови до приходнів, бо деякі нею, навіть не відаючи, гостинно були прийняли Анголів.

³ Пам'ятайте про в'язнів, немов із ними були б ви пов'язані, про тих, хто страждає, як такі, що й самі ви знаходитесь в тілі.

⁴ Нехай буде в усіх чесний шлюб та ложе непорочне, а блудників та перелюбів судитиме Бог.

⁵ Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе!

⁶ Тому то ми сміливо говоримо:

Господь мені помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені?

⁷ Спогадуйте наставників ваших, що вам говорили Слово Боже; і, дивлячися на кінець їхнього життя, переймайте їхню віру.

⁸ Ісус Христос учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!

⁹ Не захоплюйтеся всілякими та чужими науками. Бо річ добра зміцняти серця благодаттю, а не стравами, що користи від них не одержали ті, хто за ними ходив.

¹⁰ Маємо жертівника, що від нього годуватися права не мають ті, хто скинії служить,

¹¹ бо котрих звірят кров первосвященик уносить до святині за гріхи, тих м'ясо палиться поза табором,

¹² тому то Ісус, щоб кров'ю Своєю людей освятити, постраждав поза брамою.

¹³ Тож виходьмо до Нього поза табір, і наругу Його понесімо,

¹⁴ бо постійного міста не маємо тут, а шукаємо майбутнього!

¹⁵ Отож, завжди приносьмо Богові жертву хвали, цебто плід уст, що Ім'я Його славлять.

¹⁶ Не забувайте ж і про доброчинність та спільність, бо жертви такі вгодні Богові.

¹⁷ Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне.

¹⁸ Моліться за нас, бо надіємося, що ми маємо добре сумління, бо хочемо добре в усьому поводитись.

¹⁹ А надто прошу це робити, щоб швидше до вас мене вернено.

²⁰ Бог же миру, що з мертвих підняв великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса,

²¹ нехай вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь.

²² Благаю ж вас, браття, прийміть слово потіхи, бо коротко я написав вам.

²³ Знайте, що наш брат Тимофій вже випущений, і я з ним; коли незабаром він прийде, я вас побачу.

²⁴ Вітайте всіх ваших наставників та всіх святих. Вітають вас ті, хто в Італії.

²⁵ Благодать зо всіма вами! Амінь.